Битва за Ковель виявилася однією з найбільших на Волині наприкінці Другої світової війни. Саме від 1944 року історики ведуть відлік завершення повного вигнання німецьких загарбників з території нашого краю. Згодом посилився радянський окупаційний режим та переслідування українського населення, пише yes-lutsk.com.ua.
“Ковельська операція”
Наступ радянських військ на Ковель дозволив звільнити Волинь від німецьких військ. У науковій літературі термін “Ковельська операція” не фігурує. Загалом битву за місто загадують у контексті проведення Поліської або ж й Білоруської наступальних операцій. Саме так вказують радянські воєначальники Жуков або Штеменко у своїх мемуарах, аналізуючи бойові дії.
Вперше ковельський напрям в оперативних планах та задумах радянського командування зазначили у своїх дописах наприкінці січня 1944 року. Тоді два кавалерійські корпуси форсували Стир в районі Старого Чорторийська та Рафалівки. Внаслідок уповільнення наступу на Рівне кавалерійським корпусам наказали повернути на південь: 6-й корпус у бік Цуманя, а 1-й корпус – на Луцьк.
Більша частина Волині все ще залишалася під німецьким контролем. Ковель був ще окупований після завершення наступу на Рівне та Луцьк. Місто перетворили у важливий та потужний опорний пункт оборони військ Третього рейху. Мешканці дуже потерпіли від наслідків окупації, адже ситуація з продовольством не була позитивною. Втрати серед населення також були чималі. За час німецької окупації каральні підрозділи окупантів розстріляли на території міста 3500 осіб цивільного населення та 11 тисяч військовополонених.
Підготовка
Під час підготовки до наступальної операції комуністичне командування вирішило посилити розвідувальну діяльність. Для цієї потреби використовувалися військові розвідники, а також партизани та підпільні організації. Керівник однієї з підпільних груп Климашевський 8 січня 1944 року отримав в партизанському штабі завдання дістатися у межі Ковеля та зібрати інформацію щодо пересувань та районів зосередження противника.
Згодом Климашевський разом із радистом та групою супроводу оминули вартових та замінували ділянки. Вони пробралися на територію Ковеля. Протягом 22-х днів вони передавали у штаби відповідну розвідувальну інформацію.
У січні 1944 року бійці партизанського з’єднання під командуванням Федорова отримало завдання захопити Ковель. Для цього вони планували зруйнувати залізничний вузол та певні військові об’єкти.
Сам Федоров у своїх спогадах зазначав, що до початку наступу побував в штабі 2-го Білоруського фронту. Його метою було домовитися щодо спільного наступу з військами на місто, але командування заявило, що фронт не готовий до цього.
Позитивну відповідь не вдалося отримати й в Українському штабі партизанського руху. З’єднання вирішило покладатися на власні сили та фактор раптовості. На північ від залізниці Коростень-Ковель переважно територія контролювалася переважно радянськими партизанами. До спільних дій залучалися партизанські загони Малікова, Карасьова та Прокопюка.
Німецькі війська зосередили на території міста досить значні сили. На його підступах були створені загородження з колючого дроту, система дзотів, окопи, мінні поля. Будинки ретельно замінували, що загальмувало наступ радянських військ.
Дві важкі потужні артилерійські батареї розташували на північно-східній околиці. Гарнізон Ковеля налічував зо дві тисячі німецьких солдатів. Їм допомагали приблизно 400 угорських бійців із загарбницьких підрозділів. В їхньому розпорядженні були десять танків, а також більша кількість іншої бронетехніки. Ударні частини розташовувалися й на території сіл Облапи та Доротище. Особливо потужна залога спостерігалася в містечку Несухоїжі, поблизу якого згодом й розпочалися затяжні бої.
У Федорова було понад З тисячі осіб. Також майже 4 тисячі розташовувалися під командуванням Маликова. Партизанські загони чисельно переважали ворога, але вони з різних причин так й не були залучені у наступі. Німці краще мали озброєння та вигіднішу позицію для оборони. Партизани звикли діяти у місцевості, де переважали ліси. Для вуличних боїв вони не були підготовлені.
Вихідні позиції радянські партизани змогли зайняти 23 лютого. Фактор раптовості з початком наступу був втрачений. Історики згодом зазначили, що це пов’язано з тим, що спочатку зав’язалися бої з німецькими підрозділами, які тривалий час розташовувалися в навколишніх хуторах та селах.
Найбільший бій відбувся поблизу містечка Несухоїжі. До населеного пункту німці встигли перекинути два батальйони 17-го полку.
Наступ
Лінія фронту поблизу Ковеля була певною дугою у східному напрямку. Німецьке угрупування військ, яким командував обергрупенфюрер СС Бах прикривало місто. У складі діяли різні структурні підрозділи. В тилу знаходилися 9-та і 19-та угорські піхотні дивізії.
Радянські війська головний удар здійснювали силами генерал-лейтенанта Поленова. Також діяла й частина сил 77-го стрілецького корпусу. Армія наступала на містечко Несухоїжі, щоб обійти Ковель. Корпуси поблизу населених пунктів Навіз, Топільне та Голоби завдали удару. Це дозволило відкрити можливість наступу.
У перший день наступу відбулося просування радянської армії на 15-20 кілометрів. До прориву долучилися 68-ма танкова бригада, якою керував Тимченко. Вона вела бій у глибині оборони противника.
Згодом радянські війська захопили залізницю, яка сполучала Ковель з Брестом і Холмом. Опір німецьких військ здолали 260-та і 60-та дивізії. Вони впритул підійшли до Ковеля. На кінець 18 березня радянські загарбники оточили підрозділи німецьких окупантів.
Кільце оточення угруповання Вермахту замкнули підрозділи 635-го полку, коли вийшли до села Старі Кошари. Згодом лінія фронту почала віддалятися. Бої вже відбувалися на 10-20 кілометрів західніше Ковеля.
В період з 19 по 29 березня бої тривали безпосередньо за місто. Ковель був перетворений німецькими окупантами. Гарнізон Вермахту використовував систему дотів і дзотів з перехресним вогнем та залізобетонні укріплення. Цегляні будинки перетворили в опорні пункти. Штурмові групи проводили атаки, враховуючи специфіку вулиць. Бійці 60-ї дивізії вели серйозні бої на північній околиці Ковеля. У східній частині міста в районі вулиці Широкої діяли солдати штурмових груп 260-ї стрілецької дивізії. З південного боку місто штурмували бійці 175-ї Уральської дивізії.
Завершення фінального етапу
Гітлерівці намагалися врятувати ситуацію, застосувавши танкову дивізію. Інші частини також перекинули до Мінська. Вони врахували становище, у якому опинилися.
Радянські війська заходили у фланг німецьким позиціям, тому фельдмаршал Модель, новий командувач групою армій «Центр», віддав наказ відвести у західному напрямі. Згодом була створена укріплена лінія Паридуби-Торговище, що розташовувалася за 20-25 км на захід від Ковеля.
У ніч на 5 липня частини 342-ї німецької дивізії були витіснені зі східної частини міста. Вранці 6 липня радянські полки почали форсувати Турію. Мсто повністю очистили від залишків німецьких підрозділів.
Увечері 6 липня громадяни почули повідомлення про те, що Ковель зайняли радянські війська. Підрозділи та військові з’єднання, які брали участь у боях отримали звання “Ковельских”.