Ніна Омельчук — розвідниця Української повстанської армії та політична ув’язнена. Чимало випробувань випало на її долю, проте жінка залишилась непохитною, твердою та рішучою. У роки Другої світової війни вона відбувала термін у Луцькій в’язниці, а пізніше — була направлена до німецького табору смерті “Майданек”, пише сайт yes-lutsk.com.ua.
Останні свої роки розвідниця проводила у невеликій квартирі, розташованій на вулиці В’ячеслава Хурсенка у Луцьку. Саме тут у неї було зібрано чимало спогадів, як приємних, так і гірких. Попри важку долю, жінка вважала себе щасливою людиною, адже застала Україну незалежною державою.
Спогади про діяльність УПА
За спогадами Ніни Омельчук, в Українську повстанську армію йшли українці за покликом душі. Вона вважає неправдою, коли говорять, що хлопців та дівчат ловили та змушували доєднатися до війська. Однак пані Ніна не вважала, що чинила якесь геройство. Вона просто виконувала свою роботу та була рядовим бійцем УПА.
У квітні 1942 року відбулась історична подія, значення якої Ніна Омельчук усвідомила пізніше. У селі Рудка-Козинська її брат Іван облаштував на своєму подвір’ї укриття, де створив розподільний пункт зв’язку північно-західного напрямку “Лиман”. У цьому місці відбулася конференція провідників ОУН північно-західних українських земель. Серед присутніх був Юрій Шухевич, видатний політичний діяч. Тоді вирішили створити Українську повстанську армію та говорили про заснування столиці нової республіки. Спочатку розглядали місто Горохів, але стратегічно вдалим стало невелике місто на Поліссі, Колки.
Тільки через рік вдалося виконати план, який поставили на конференції. А в укритті Уляна Петрук, мати Ніни Омельчук, довго переховувала та лікувала поранених воїнів. Вона зналася на травах та народній медицині, що допомагало її надавати допомогу українцям. Осінню 1943 року німці штурмом взяли Колки й республіка перестала існувати. Ніна Омельчук потрапила у полон до німців.
Спогади розвідниці про День перемоги
У 1945 році, коли закінчилася Друга світова війна, Ніна Омельчук була на Колимі. У той день над політв’язнями знущалась адміністрація табору. На честь святкування вони вивели п’ятдесят дівчат та розстріляли їх у розпадині гір. Для розвідниці це був важкий спомин, тому вона не любила ходити на святкування Дня Перемоги та отримувати від влади квіти. Жінка вважала, що подарована квітка полита кров’ю розстріляних дівчат.
Важка доля спіткала родичів розвідниці. Маму заслали у Норильськ, звідки вона мріяла повернутися в Україну. Тільки їм не дозволили, а поховали на чужині. Сестру Соню 20 років тримали у тюрмах. У її брата Івана була важка доля. Відбувся великий бій і він поранений впав у рів. Витягнути його звідти не змогли, то зачепили колючим дротом і вкинули у криницю, що у Рожищі.
Пані Ніна розкопала криницю вже після того, як Україна стала незалежною державою. Вона пальцями перебирала весь пісок, щоб позбирати кістки брата та поховати його по-людськи.
Шлях додому
Ніні Омельчук вдалося втекти з табору смерті “Майданека”. У цьому їй та 17 іншим людям допоміг польський поліцай. Щоб врятуватися, жінка записалася полячкою Яніною Цінкевич. З Любліна на Волинь до себе додому вона йшла пішки. Українці не приязно ставилися до втікачів, які жили у Польщі. Вони не надавали жодної допомоги та води, проте жінка пам’ятає чоловіка, який пік на плиті перепічки та годував втікачів. Коли Ніна Андріївна повернулася додому, мати не очікувала побачити її живою.
У 1944 році, після визволення Волині Червоною армією, пані Ніну заарештували вдруге, тільки вже НКВС. Вона провела три місяці у камері-одиночці київської тюрми, де зазнала допити та тортури. Потім жінку очікували 15 років тюрми й колимські університети.
Звільнили Ніну Омельчук у квітні 1955 року. Вона весь час рвалася додому в Україну. Відразу поїхала у Норильськ, до своєї мами, тільки додому її не пустили. Дорогою вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, який був родом з Волині. Його засудили на 20 років.
Тричі подружжя намагалося повернутися додому, але їх все не пускали. Вони мешкали у Красноярську, де й народили двох синів, Юрка та Данила. У 1970 році їм вдалося повернутися в Україну. Проте їх діти, коли закінчили школу, знов поїхали до Сибіру, щоб стати лікарями, як їх батько.
Попри важку долю, Ніна Омельчук залишилася сильною та незламною жінкою. Вона пройшла тюрми й концтабір та побачила, що все це було недаремно.