Під час німецької окупації на території України діяли різні типи таборів, які мали свої цілі та призначення, пише yes-lutsk.com.ua. Їх можна поділити на групи:
- Концентраційні табори. Вони призначалися для затримання цивільних осіб, які створювали загрозу окупаційному режиму.
- Табори примусової праці та транзитні табори. Вони служили для використання жорстокої експлуатації праці полонених з метою компенсації нестачі робочих рук або збагачення. В’язні працювали без належного одягу, обладнання, харчування та відпочинку. Полоненими нерідко ставали євреї, які очікували на депортацію.
- Табори для військовополонених, одним з яких був “Норд-365”.
- Табори смерті. Вони створювалися для знищення великої кількості людей, відразу після їх прибуття на об’єкт.
У вересні 1941 року у Володимир-Волинському почав діяти концентраційний табір “Норд-365”. Він також називався “Офлаг-XII” та “Шталаг-365”. Табір одночасно міг вмістити до восьми тисяч військовополонених, які утримувались у жахливих умовах. Напівголодні, виснажені та заморені в’язні часто не доживали до ранку. Більшість з них вбивали окупанти, а кому вдавалося вижити — було непросто.
Будова концтабору
Концентраційний табір мав адміністративний апарат, який налічував 50-60 німців. На чолі стояв полковник Едвін Потьєц. Він підпорядковувався генерал-майору Вольфу, який командував усіма концтаборами військовополонених, що діяли у той період в Україні.
Табір розташовувався на території військового містечка у місті Володимир-Волинський та складався з двох відділень. У військових казармах, які побудовані на вулиці Ковельській, тримали офіцерів, а на західній околиці міста, що на вулиці Устилузькій, розміщували рядових солдатів. Приміщення табору складалися з десяти чотириповерхових казарм з господарськими спорудами. Вся територія огороджувалася колючим дротом та ретельно охоронялася німецькими окупантами.
За час діяльності табору через нього пройшло 42 тисячі військовополонених.
Умови для полонених та завдання табору
У таборі утримувалися радянські військовополонені офіцерського складу різного рангу. Когось вербували для отримання інформації, а когось катували. Окупанти робили все, щоб:
- отримати інформацію про економіку СРСР;
- виявити місця дислокації оборонних підприємств;
- переправити полонених на територію Німеччини для навчання, а потім скерувати їх на керівні посади у Російську визвольну армію.
Полонених тримали у важких умовах. На день давали всього 150 грамів хліба, перемішаного з тирсою. Вранці та ввечері чай на соснових гілках, а на обід — півтора літра смердючої баланди, яку готували із зіпсованих продуктів. Важкі умови були для в’язнів взимку. У вікна задував сніг, стіни були слизькі від сирості, бруду та цвілі. Розпалка грубки каралася розстрілом на місці. До ранку часто не доживало до 30 людей. Щодня розстрілювали дев’ять в’язнів засуджених до страти, одного — вішали. Розправи над полоненими супроводжувалися катуваннями, які носили садистський та мученицький характер. Німці знущалися з військовополонених. Вони нацькували вівчарок та спостерігали, як ті розривали людину на шматки.
З посиленням військових дій концтабір евакуювали на територію Німеччини. За час його функціонування загинуло до 25 тисяч осіб.
Що на місці табору
Після закінчення Другої світової війни будівлі табору використовувалися як казарми для інженерів, які обслуговували ракетні комплекси проти США. Пізніше частину приміщень зайняло медичне училище, а інші будинки віддали у приватну власність.
За декілька метрів від колишнього місця страти розташований меморіальний комплекс “Жертвам фашизму”.