Волинська трагедія, акція “Вісла” та значення цих подій для україно-польських відносин

Українсько-польські відносини упродовж тисячолітньої історії пережили кілька трагічних періодів. Одним з них був міжетнічний збройний конфлікт 1943 року на Волині. Він залишив в історії обох народів важкий слід та вплинув на подальші відносини між цими народами, пише сайт yes-lutsk.com.ua. Щоб зрозуміти суть трагедії, потрібно детально дослідити ті події та знайти відповіді на багато питань.

До 1939 року Волинь була частиною Польської Республіки, а потім увійшла до складу Радянського Союзу, згідно з таємним пактом Молотова-Ріббентропа. Після німецького вторгнення у 1941 році ця територія перейшла під контроль нацистської Німеччини. Під час Другої світової війни відбулося протистояння різних політичних груп, що призвело до загострення міжетнічних конфліктів між поляками та українцями.

Суть Волинської трагедії

До Волинської трагедії призвели такі причини:

1. Історичні суперечки між поляками та українцями за контроль над Волинню та Галичиною.
2. Діяльність націоналістичних рухів, які проводили свою політику. Українська повстанська армія прагнула створити незалежну Українську державу, а польські партизани, зокрема Армія Крайова, намагалася відновити довоєнні кордони Польщі.
3. Окупаційна політика німців та росіян. Для контролю над українськими територіями окупанти використовували тактику “розділяй та володарюй”. Вони підбурювали українців та поляків до етнічних суперечок, з метою послаблення відносин між цими народами.

На Волині діяли підпільні загони НКВС, до яких входили німці та радянські партизани. Вони переодягалися у відповідні форми та чинили дії, щоб створити сутички між народами. Така тактика дозволила окупаційній владі досягти поставленої цілі.

Навесні 1943 року керівництво Організації українських націоналістів прийняло рішення про вигнання з території Волині місцевих поляків. У той час вони складали 15% населення регіону, а 80% були українці. Це робилося, щоб покарати поляків за співпрацю з гітлерівцями та допомогу радянським партизанам, а також не допустити повернути повоєнній Польщі західноукраїнські землі. Спочатку акції мали поодинокий характер та були спрямовані на певних людей, але поступово поширилися на все польське населення Волині.

У липні 1943 року загони Української повстанської армії одночасно атакували понад сто польських поселень. Армія Крайова, яка діяла з боку Польщі, розпочала каральні акції проти українського цивільного населення. Таким чином, взаємна польсько-українська різанина, яка відбувалась переважно на Волині, призвела до великої кількості втрат з обох сторін. За деякими даними, у цьому протистоянні загинуло приблизно 35 тисяч поляків та 24 тисячі українців. Ця подія увійшла в історію як “Волинська різанина” та стала плацдармом до нового міжетнічного конфлікту.

Західноукраїнські та польські землі після Другої світової війни

У результаті вигнання нацистів, у 1944-1945 роках, у регіоні встановилась радянська влада. Вона вдавалась до масштабних репресій та депортацій з метою підкорення населення.

У 1944 році Комітет національного визволення Польщі та уряд УРСР уклали угоду про “взаємний обмін населенням”. Передбачалося виселення українського народу з території Польщі до УРСР і поляків — з території України до Польщі.

Переселення народів тривало до 1946 року, в результаті чого було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Для цього влада використовувала різні методи впливу: психологічний тиск, агітацію, шантаж, а також фізичну силу. Після завершення домовленості, на території Польщі залишилося близько 150 тисяч українців. Радянська влада не захотіла приймати їх на терени УРСР, тому виникла ідея переселити їх вглиб Польщі на малозаселені північні та західні землі, які раніше належали Німеччині.

У цей період багато родин встигли сховатися у лісах та прикордонній місцевості Чехословаччини, а потім через кордон повернулися до своїх осель. Вони приєдналися до УПА, що стало небезпекою для окупаційної влади. У зв’язку з цим, було прийнято рішення переселити цих людей окремими родинами на території, де вони мали швидко асимілюватися.

Акція “Вісла” та її наслідки

У квітні 1947 року розпочалась акція “Вісла”, яка полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі. Це Лемківщина, Холмщина, Підляшшя та Надсяння. Українців виселяли до північно–західних земель, які раніше входили до складу Німеччини. Акцію проводили під приводом ліквідації Української повстанської армії на Закерзонні. Тільки у документах під грифом “таємно” мова йшла про “остаточне розв’язання української проблеми у Польщі”.

Комуністична влада намагалася виправдати свої дії, посилаючись на антиповстанську операцію. Насправді метою було виселення всього українського народу. Про це свідчить кілька причин:

1. Чисельність українського підпілля складала близько двох тисяч осіб, що було значно менше за кількістю військових, які входили до оперативної групи “Вісла”.
2. Війська прив’язувалися до населених пунктів, а не до повстанських відділів, тому можна зробити висновок, що метою операції було цивільне населення.
3. Внаслідок акції “Вісла” виселено близько 140 тисяч українців.

З метою неповторення помилок минулої депортації, коли українці поверталися додому через чехословацький кордон, було прийняте рішення про закриття кордонів з боку Польщі на період проведення акції “Вісла”. Крім того, всю польську територію поділили на райони, куди спрямували військових оперативної групи “Вісла” з розрахунку від 20 до 50 солдатів на село. Родини українців також поділили на три категорії:

• A — хто ухилився від виселення у 1944-1946 роках;
• B — сім’ї з військовослужбовцями; 
• C — усі інші.

Родини з різними категоріями не могли перебувати в одному селі, тому при їх розподіленні застосовувалася така схема: військові оточували село й наказували мешканцям певної категорії збиратися у дорогу. На це давалося максимум дві години. Солдати проводили обшуки у хатах, дворах й господарських приміщеннях та підпалювали маєтки, щоб українці не могли повернутися додому.

У місцях переселення родинам діставалися понівечені господарства. Українці позбавлялися церкви, школи та різних можливостей, які сприяли розвитку власного суспільно-культурного життя. Польська влада переслідувала найменші прояви традицій українського народу.

Акція “Вісла” тривала три місяці. За офіційними даними, було переселено щонайменше 140 тисяч українців, проте точні дані встановити не вдалося. Щоб повністю унеможливити повернення людей на рідні землі, їм заборонялося змінювати місце проживання.

У 1949 році уряд Польщі позбавив переселенців прав на колишні господарства та залишене майно.

Як ці події вплинули на україно-польські відносини 

Волинська трагедія та акція “Вісла” залишили важкий слід в історії українського та польського народу. Ці сторінки історії та непорозуміння між двома народами на завжди залишаться у пам’яті багатьох людей. Однак неможливо рухатися далі разом, поки всі помилки не будуть визнані, засуджені та за них не буде принесено вибачення.

Упродовж багатьох років змінювалась політика Української та Польської держав, проте ці події ніяк не виправдовувалися. У 1990 році Сенат Польської Республіки засудив акцію “Вісла”. Це був один з перших кроків до налагодження україно-польських відносин.

У 2007 році Лех Качинський, президент Польщі, та Віктор Ющенко, президент України, підписали Указ №274 Про заходи до 60-х роковин операції “Вісла”, у якому примусове переселення етнічних українців названо страшними подіями в історії України. Винуватцем трагедії того часу було визнано тоталітарний комуністичний режим. 28 квітня в Україні було оголошено Днем пам’яті акції “Вісла”.

Попри важкі сторінки історії для українського та польського народу, міжнародні стосунки між цими народами продовжуються й надалі. Під час повномасштабного вторгнення Росії на територію України 24 лютого 2022 року Польща стала однією з перших держав, яка прийняла у себе українських біженців та значно допомогла у важкий для нас час.