В’ячеслав Казимирович Липинський — це історик, соціолог, публіцист, політичний діяч, та теоретик українського консерватизму. Він був одним з організаторів “Українського союзу хліборобів-державників”, “Української демократично-хліборобської партії” та послом нашої країни в Австрії. На його честь названа вулиця у Луцьку. Як В’ячеслав Липинський вплинув на українську державність, читайте на yes-lutsk.com.ua.
Цікаві відомості про політика
В’ячеслав Казимирович Липинський народився 17 квітня 1882 році у селі Затурці Волинської губернії у польській сім’ї. Його батьки шанували українську культуру та звичаї, і це передалося їхньому сину.
Світогляд В’ячеслава сформувався під час навчання у 1-й Київській гімназії, де він ближче познайомився з українською культурою та традиціями. Вищу освіту він здобув в Ягеллонському університеті, що у Кракові, а також у Женевському університеті.
У 1909 році В’ячеслав випустив брошуру “Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії”. У ній він обґрунтував ідею, що українська еліта, яка знаходиться під впливом Польщі, має стати на чолі власного народу, адже без цього не буде майбутнього. Українці мають самі збудувати свою державу, оскільки за них це ніхто не зробить.
В’ячеслав Липинський став співзасновником українського політичного центру, який згодом трансформувався у “Союз Визволення України”. Протягом всього свого життя він прагнув незалежності нашої держави, тому робив для цього все можливе. З початку існування Української Народної Республіки він запропонував свою допомогу в організації війська, тільки лідери УНР поставилися до його ініціативи з підозрою.
Згодом В’ячеслав Липинський взяв участь у створенні “Української Демократичної Хліборобської партії”, адже мав бажання впливати на політичне життя країни. Він написав партійну програму та прагнув згуртувати заможних хліборобів.
В’ячеслав Липинський, як український посол у різних державах
1918 рік виявився вирішальним для В’ячеслава Липинського, коли він разом із гетьманом Павлом Скоропадським організував опозиційну коаліцію проти Центральної Ради та взяв участь у державному перевороті. Після утворення Української Держави Павло Скоропадський делегував його до Австрії, як посла. Там В’ячеслав Липинський посприяв ратифікації Берестейського мирного договору.
Посольство в Австрії функціонувало як Дипломатична місія Української Народної Республіки. Воно на той момент було одним з найважливішим закордонним представництвом молодої держави у світі. Адже Австрія разом з Німеччиною були головними союзниками гетьманського уряду.
В’ячеслав Липинський випустив чимало публікацій під псевдонімами Василь Безрідний, В. Правобережець, Nobilis Ruthenus. З 1920 року він займався громадською діяльністю, а саме, заснував організацію “Український союз хліборобів-державників”, якою керував дистанційно. Редагував видання “Хліборобська Україна”, а також написав “Листи до братів-хліборобів”.
З 1926 до 1927 року В’ячеслав Липинський перебував у Німеччині, де очолював кафедру історії української державності, яка діяла при Українському науковому інституті.
У 1931 році після хвороби туберкульозу легенів, В’ячеслав Казимирович відійшов у Вічність.
Переконання В’ячеслава Липинського
За своє життя В’ячеслав Липинський написав чимало праць. Серед них “Данило Братковський”, “Шляхта на Україні”, “Релігія і церква в історії України” та багато інших. Він вважав, що головною проблемою українців є “недержавність”. Україна не має своєї держави не через войовничих сусідів, а тому, що у самого народу немає бажання її мати. Він попереджав, що після занепаду більшовицької чи польської влади в Україні у народу буде не радість, як це буває у визволених націй, а анархія та внутрішні міжусобиці. За його думкою українці мають виробити у собі почуття державності.
Багато років Липинський намагався зрозуміти причини української бездержавності. Він дійшов висновку, що їх кілька.
- Географічне положення, яке найгірше в Європі. Через це українські землі стають місцем постійних зіткнень, адже на них відбувається пересування кордонів між Заходом і Сходом.
- Родюча земля. Це стало не тільки причиною приходу на українські землі нових завойовників, а й легким життям її мешканців. На його думку, це заважає створенню у людей таких якостей, як дисципліна, громадська солідарність, послух, самопосвята та жертовність.
- Різні раси. З найдавніших часів українську землю населяли різні племена і ніколи не було расової єдності між мешканцями та завойовниками. Тому в українців часто проявляється брак патріотизму та ненависть до земляків.
- Перевага емоціональності над волею. При слабкій волі проявляється легка запальність, а також дражливість на дрібниці та байдужість до важливих речей, але українці не навчилися розрізняти ці речі та виділяти, що насправді важливо, а що ні.
З часів В’ячеслава Липинського багато що змінилося. Україна стала незалежною державою і вільно існувала 30 років. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, у багатьох українців прокинулося відчуття патріотизму. Проте збереглися ще у нашому менталітеті ті моменти, про які писав політичний діяч В’ячеслав Казимирович. Нам ще є над чим працювати, що змінювати та до чого прагнути.