Олена Левчанівська: політикиня в історії Луцька

У радянські часи ім’я Олени Левчанівської приховувалося. Лише після проголошення незалежності України про цю активістку, політикиню, першу волинянку-депутатку польського сейму відновили інформацію. Що ж відомо про жінку, яка боролася за національні інтереси, розповість yes-lutsk з посиланням на zhytomyr.travel.

Освіта та вчителювання

В сім’ї Карла фон Гродзінського та Тетяни Пряхіної 21 січня 1881 року народилася донька. Вони проживали у сімейному маєтку у селі Городно (зараз – Линів) Волинської губернії. Батьки маленької Олени дуже турбувалися про освіту та її якість, тому створили для доньки усі необхідні умови вдома. Завдяки цьому у 1903 році юна дівчина успішно складає іспити в Олександрійській жіночій гімназії, яка розташовувалася у Петербурзі. 

Майбутня політикиня, не зважаючи на упередження у ті часи щодо освіти у жінок, розпочала навчання у Віденському університеті. На жаль, закінчити навчальний процес Олені Гродзінської не вдалося, адже через смерть батька їй довелося повертатися на батьківщину.

Згодом дівчина все ж здійснила мрію, закінчивши історичний відділ Вищих жіночих курсів у Москві.

Відмінні знання та неймовірна жага допомагати іншим підштовхнули жінку відкрити школу у рідному селі. До навчального процесу було залучено брата й мати Гродзінської. Сама Олена викладала основи письма, географію та історію, брат – математику та природознавство, а мама – російську мову. Після проведення занять у приміщенні школи організовувалися літературні вечори для дорослих.

Друг та чоловік

Саме у період вчителювання молодої Олени з’являється її майбутній чоловік Олександр Левчанівський. Хлопець був студентом Петербурзького електротехнічного інституту, активним учасником революційного студентського руху. 

У 1905 році закохані одружилися, а з часом переїхали до Петербурга. Там Олена та Олександр прожили декілька років і брали активну участь у роботі Української громади.

Через декілька років, у 1913 році, у Левчанівських народилася донька Ірина. Згодом сім’я переїжджає до Житомира, де Олександр отримує роботу у земській управі. Сама Олена відновлює роботу вчителькою, але вже викладала для дорослих. Зокрема, у той самий період жінка стала співорганізаторкою Українського клубу і готувала статті у місцеві часописи – “Волинська газета” та “Громадянин”. Варто зазначити, що сім’я Левчанівських змогли відновити діяльність товариства “Просвіта”.

Активно займаючись просвітницькою та громадською діяльністю наприкінці 1919 року подружжя з донькою повертаються до Луцька.

Політична діяльність

Національно-визвольні рухи двадцятих років минулого століття зазнали чимало поразок, що призвело до приєднання земель Західної Волині, Полісся та Галичини до складу Речі Посполитої. Керівництво монархічної конфедерації проводило активну політику полонізації українського народу.

У 1922 році проводили вибори до польського парламенту (сейму), в результаті яких обрали двадцять депутатів та шість сенаторів. У польському сеймі Олена Левчанівська стала першою жінкою-депутаткою, яка представляла інтереси українців Волині. 

Сенаторка працювала у комітеті закордонних та військових справ, брала участь у створенні Українського сеймового клубу, активно відстоювала інтереси співвітчизників підіймаючи проблеми простих людей та захищала права жінок.

Політична діяльність Левчанівської припала на часи відновлення після Першої світової війни. Питання жертв цього дійства були невирішені, але надзвичайно актуальними і депутатка постійно заявляла про те, що уряд не допомагає, а несе лише гноблення.

Восени 1923 року політикиня виступила з промовою, у якій, завдяки статистичним даним, продемонструвала політичні помилки уряду в питаннях освіти українців. Відбулося це під час зборів літньої школи міжнародної жіночої Ліги Миру і Свободи у Подебрадах, Чехія. У львівському часописі “Нова хата”, який висвітлював цю подію підкреслили, що Левчанівська зуміла привернути увагу світового суспільства на проблеми українців.

Життя на дві домівки

На жаль, під час активної політичної діяльності у польському сеймі Олена була змушена проживати у Варшаві. В цей час її родина перебувала у Луцьку, а донька перебувала з сусідкою, яка вела домашнє господарство Левчанівських.

Знайомі та сусіди подружжя пригадували, що, незважаючи на державні посади високого рівня, сім’я жила досить просто. Будинок був простим: одна велика кімната, одна маленька, кухня та комора. Про соціальний статус Олени й Олександра ніхто навіть не здогадувався.

Окрім роботи у Комісії закордонних справ та в сеймі, Олена Левчанівська була делегаткою української парламентарної репрезентації на багатьох міжнародних конгресах, адже вільно володіла французькою, німецькою та італійською мовами.

На час таких закордонних відряджень сенаторка часто брала з собою дочку. Згодом Ірина Левчанівська розповість про такі поїздки. Зокрема про те, як вона разом із мамою відвідала Подебради:

“…були також інші діти міжнародних активістів… Я грала з ними, і це було дуже цікаво”.

Активістська діяльність Олени Левчанівської у захисті прав українців дуже дратувала тодішню владу не зважаючи на легальність реалізації. Але на арешт єдиної жінки у сенаті не наважувалися.

Каденція сенаторки завершилася у 1927 році і знову виставляти свою кандидатуру на цю посаду вона відмовилась. В ті часи українські депутати втратили впливовість, а польський парламент не міг тиснути на політику уряду. 

Через деякий час сім’я Левчанівських з Луцька переїхала до Линіва.

Останні роки

Життя активістки різко змінилося з приходом нової радянської влади на початку осені 1939 року. Її родинний маєток відібрали, саму жінку за декілька місяців викликали на допит у Горохів, а невдовзі арештували.

З початку 1940 року Олена Левчанівська була полоненою луцької в’язниці, а 24 квітня того ж року її засудили до розстрілу. На разі невідомо, де саме було страчено Олену: в Луцьку чи в Києві, куди перевозили частину бранців луцької в’язниці.