Слова “війна” та “окупація” викликають одні асоціації: смерть, руйнування, знищення. Навряд можна уявити, як у часи панування німців у Луцьку громадяни все ж створювали яскраві моменти незважаючи на жахливі хвороби, постійні арешти і розстріли співвітчизників. Звичайно ж великого вибору розваг для цивільних не було, але де та як провести дозвілля знали не лише лучани, а й німецькі військові. Yes-lutsk розповість про те, як розважалися містяни у ці нелегкі часи.
Заклади громадського харчування
Після завершення активних бойових дій у Луцьку німецьким урядом було видане розпорядження про відкриття декількох закладів громадського харчування, а саме: 4 ресторани, 14 пивних та перекусних, 11 цукерень та їдалень. Однак через епідемії, які вирували містом у той час, за роботою цих закладів ретельно слідкували. Так, в одному з них було виявлено кухаря, який працював з непокритою головою, деякого персоналу не вистачало й був відсутній бачок для миття посуду. Через усі ці недоліки власника було оштрафовано на 40 рублів.
Серед страв, які пропонували у їдальнях, можна було скуштувати борщ чи суп з салом, млинці, хліб з маслом та мармеладом, крашанки й різноманітні м’ясні страви. Ціни на сніданки, обіди та вечері складали від 3 до 6 карбованців. У ресторанах меню та ціни значно відрізнялися.
Театри та кіно
Волинський український театр до окупації повноцінно задовільняв мистецькі потреби лучан та гостей міста. Проте приміщення було дуже пошкоджене у перші дні. Уламки авіабомб частково зруйнували дах театру, зі стелі посипалася штукатурка. Пізніше у приміщенні німецькі військові розмістили своїх коней, які нанесли певної шкоди.
Незважаючи на це, театр відремонтували і вже у вересні 1941 року провели перший концерт “Вечорниці”. За перший рік після відновлення у театрі відбулося понад двадцять прем’єр, серед яких:
- “Наталка Полтавка”;
- “Сорочинський ярмарок”;
- “Невольник”;
- “Мартин Боруля”;
- “Назар Стодоля”;
- “Мина Мазайло”;
- “Суєта”;
- “Маруся Богуславка”;
- “Запорожець за Дунаєм”.
Окрім цього, цивільні, військові та місцеві чиновники мали можливість відвідувати кінотеатр “Глорія”. На екрані демонстрували кінокартини “Я обвинувачую” за мотивами роману Г. Унгера “Покликання та сумління”, “Золоте місто” з К. Зедербаум і П. Клінгером у головних ролях, комедії “Парубоцький рай” і “Моя дочка живе у Відні”. У п’ятницю 23 липня 1943 р. у Луцьку мали показувати навіть прем’єру для округу “Волинь-Поділля” – фільм “Індійська гробниця”, головна роль у якому належала танцюристці Ля Яні.
Спорт
На скільки було можливо відновити спортивні змагання у Луцьку у період окупації, все ж завдяки ініціативі Українського допомогового комітету це вдалося зробити. Найбільше відомо про футбол, який збирав чимало вболівальників на місцевому стадіоні.
У 1942 році новостворена футбольна команда “Старт” брала участь у чемпіонаті Волині. Перший свій матч лучани провели вдома проти команди “Юнак” з Дубна. Господарі перемогли з рахунком 3:1. Цікавою була гра проти ковельської команди “Просвіта”. Луцькі гравці мали прибути на матч о 12 годині, проте значно спізнилися і деякі футболісти команди противника покинули поле. Господарі вимушені були шукати гравців серед вболівальників. Після того, як під час матчу в одного з ковельських футболістів розлетівся черевик – азарт до гри й тим паче виграшу зник. Вочевидь завдяки цьому луцький “Старт” здобув перемогу з рахунком 5:0.
По закінченню турніру з футболу у Луцьку планували провести змагання з легкої атлетики, волейболу та баскетболу.
Музей
Жителям Луцька хотілося отримати не лише естетичне задоволення, а й потурбуватися про свій загальний розвиток. Завдяки спільним зусиллям влади та містян краєзнавчий музей теж досить швидко відновив свою роботу. На збережені була чимала археологічна, нумізматична та мистецька колекції, але через невелику площу приміщення представити всі ці експонати одночасно було неможливим.
Серед раритетів, якими пишались музейники тих часів були західноєвропейські стародруки кінця XV ст., гобелени XVІ–XVІІІ ст., листи Лесі Українки, її зошити із записами українських народних пісень, дно глиняної посудини Х–ХІ ст. із зображенням тризуба, документи української армії 1917–1918 рр., які пощастило врятувати за радянської влади.
Для лучан музей був дійсно цінним, тому надавали йому максимальну підтримку. Більша частина містян вважала це справою честі, іміджу та обов’язку. За час з 1 вересня 1942 р. по 31 січня 1943 р. експозицію відвідало 1830 людей, найбільше – 480 любителів історії прийшло у грудні 1942 р. Це при тому, що на початку окупації в Луцьку проживало близько 37 тис. жителів, аполовина з них загинула внаслідок Голокосту і нацистських репресій. Тому за роки окупації у музеї побував якщо не кожен третій, то кожен шостий лучанин, чи гість міста.
“Просвіта”
Товариство “Просвіта” стало розрадою для жителів окупованого міста. Різномаїття гуртків чи клубів за інтересами не було, але все ж декілька цікавих занять проводили. Зокрема, у жовтні 1942 року запрацював хор, учасники якого радісно колядували у театрі Луцька вже 7 січня 1943 року. Також у “Просвіті” працювала балетна та художня студія, а наприкінці 1942 року почали проводит курси акторської майстерності з подальшим започаткуванням драматичної студії.
Потурбувалися й про тих, хто любить читати. У будівлі товариства працювала бібліотека з чималою колекцією видань українського та німецького друку.