Гетто — це район у місті, де добровільно чи примусово проживали етнічні меншини, зокрема євреї. У Луцьку воно розташовувалося у Старому місті, серед річок Стир та Глушець. Межа гетто проходила через сучасну вулицю Драгоманова, Данила Братковського та зачіпала кінець вулиці Караїмської. Територію оточили стіною з колючим дротом, яку збудували коштом єврейської ради. Як функціонувало гетто у Луцьку, як туди потрапили євреї та у яких умовах утримувалися, читайте на yes-lutsk.
Луцьк у період нацистської окупації
У жовтні 1941 року у Луцьку нацисти провели перепис населення. Реєстрацію людей звіряли з домовими книгами, що дозволило точно встановити кількість мешканців у місті. На той час було виявлено 14743 особи єврейської національності, що становила 43% всього населення Луцька. Майже всі ці люди загинули.
У тому ж 1941 році Луцька міська управа наказала євреям носити на верхньому одязі спеціальні розпізнавальні знаки, жовті шестикутні зірки, які пришивали до одягу спереду та на спину. Їх кріпили на видному місті, щоб люди могли бачити, що їх лікують чи обслуговують євреї. Це був перший крок до подальшого обмеження цієї національної меншини у правах. Пізніше євреям заборонили ходити вулицями, їздити у громадському транспорті, відвідувати бібліотеки, музеї, школи, а також купувати на ринку. Підприємців змусили на вінках вивісити табличку “Єврейське підприємство”, а згодом, їм заборонили переїжджати з одного місця на інше.
У грудні 1941 року вийшло розпорядження, за яким євреям заборонялося прати одяг у річці Стир. А пізніше затвердили указ “Про розподіл товарів і роздрібну торгівлю”. На одну людину передбачалося тільки 2 кг хліба та 200 г м’яса на тиждень. Проте євреям видавалося у 2 рази менше.
Як бачимо, поступово права євреїв у Луцьку обмежувалися. Підприємцям та робітникам не вигідно було працювати за таку мізерну плату, тому багато хто звільнявся з роботи, переходив на меншу посаду, або підписував документ, що готовий працювати безплатно. Євреї шукали шляхи уникнути такого ставлення до себе й намагалися з юдаїзму перейти у християнство. Проте влада не давала їм це зробити.
Устрій гетто
У грудні 1941 року у Луцьку було створено гетто. Для нього вибрали територію Старого міста, яка обмежувалася з усіх сторін річкою Стир, мостом через річку Глушець й дорогою у передмістя Гнидави. Саме тут зосередили велику кількість євреїв, що мешкали у Луцьку. Всю територію гетто огородили колючим дротом та поставили охорону.
Для підтримки порядку у гетто німецька влада створила юденрат. Це єврейський адміністративний орган самоврядування, який підпорядковувався окупаційній владі. Проте юденрат докладав чимало зусиль, щоб нагодувати голодних та допомагав боротися з епідеміями.
Також була створена юденполіція, яку ще називали — жовта поліція. Її створили з метою забезпечення порядку, переслідування інших євреїв та відправлення їх до концтаборів. Євреї, які знаходилися у гетто, не могли виходити за його межі без супроводу юденполіції, адже будь-який непослух карався смертю.
Умови перебування у гетто
Євреїв змушували переселятися у гетто. З собою дозволяли брати тільки те, що можна нести у руках. Проте залишені будинки відразу опечатували, а пізніше вони були пограбовані мародерами. Виселення євреїв відбувалося під контролем німецької та української поліції. Тих, хто спотикався на дорозі, відразу розстрілювали.
Життя у гетто було регламентовано. Євреї мали залишати його о 7 годині ранку, а повертатися о 16:30. Робітники, які працювали у нічну зміну, мали рано приходити до табору й залишатися там упродовж дня.
Жити у гетто було непросто. Крім того, що люди перебували у жахливих умовах, їх постійно принижували. Голод, холод, невпевненість у завтрашньому дні, антисанітарія та відсутність теплої води знищували всю надію на майбутнє. Через важку роботу та знущання, щодня у гетто вмирала велика кількість людей. Щоб вижити, євреї обмінювали власні речі на їжу.
Варто згадати, що чимало волинян, ризикуючи своїм життям допомагали євреям. Вони переховували дітей, родини та ділилися їжею.
Розправа з євреями у гетто
Влітку 1942 року вийшов наказ, який остаточно розв’язував єврейське питання. З цього часу здійснювалися акції зі знищення гетто. Так, у червні окупанти разом з поліцією розстріляли 2 тисячі осіб.
З серпня 1942 року почалася остаточна ліквідація гетто. Наприкінці літа розстріляли близько 16 тисяч євреїв. Місцем страти вибрали територію неподалік села Гірка Полонка Луцького району.
Розстріли відбувалися періодично, але масово. У вересні знищили ще 2 тисячі євреїв, а у грудні — 500 осіб, які працювали у ремісничому гетто. Загалом у Луцьку загинуло 25358 євреїв, а на Волині — понад 110 тисяч.
Геноцид єврейського народу на території України — це важка сторінка в історії не тільки національних меншин, але й нашого народу. Багато українців, ризикуючи своїм життям, допомагали єврейським родинам уникнути знищення. Проте були й ті, хто допомагали окупаційній владі у їх жорстоких методах розправи над невинним народом. Щороку українці шанують пам’ять жертвам голокосту, адже цю сторінку історії не можна забувати.