З 1998 по 2020 рік в Україні змінилися 5 президентів, відбулися 2 революції, а місто Володимир (Володимир-Волинський до 2021-го) весь той час залишалося під керівництвом однієї людини — Петра Саганюка. Одні містяни називали його місцевим Брежнєвим, інші — князем Володимира. У цій статті на yes-lutsk.com.ua ви дізнаєтесь, як Петру Саганюку вдавалося втримувати владу довше за будь-якого іншого мера обласних і районних центрів Волині.
Шлях від лісгоспу до крісла міського голови Володимира
Петро Данилович Саганюк народився 8 березня 1950 року в селі Жовтневе у Володимирському районі Волинської області в родині хліборобів. Як повідомляє «Слово і Діло», у 1972 році він закінчив Львівський лісотехнічний інститут за спеціальністю «Машини і механізми лісової та деревообробної промисловості».
Кар’єра Саганюка почалася типово для радянської номенклатури:
- 1972–1974 роки — працював у Колківському держлісгоспі та Оваднівському ПТУ-21;
- у 1974 році був обраний першим секретарем Володимир-Волинського міськкому комсомолу;
- у 1980-му очолив Волинський обласний комітет комсомолу;
- з 1986 року керував Володимир-Волинським держлісгоспом.
Перехід від господарської роботи до державного управління відбувся у 1988 році, коли Саганюк очолив виконком Володимир-Волинської міської ради. У 1992-му Петро Данилович був представником Президента України у Володимир-Волинському районі, а в 1993 році він знову повернувся до керівництва лісгоспом. Таке чергування посад, за словами журналістів «ВолиньPost», допомогло йому стати управлінцем, який однаково впевнено почувався й у кабінетах радянської партійної системи, й у новій українській вертикалі влади.
5 перемог Петра Саганюка на виборах мера
Петра Саганюка вперше вибрали міським головою Володимира в 1998 році. Відтоді він став однією з найпомітніших постатей місцевої політики на тлі загальноукраїнської традиції багаторічного перебування мерів при владі.
| Рік виборів | Результат | Політичний контекст в Україні |
| 1998 | Обрання вперше | Президентство Леоніда Кучми |
| 2002 | Переобрання | Розпал парламентської кризи |
| 2006 | Переобрання | Рік після Помаранчевої революції |
| 2010 | Переобрання | Прихід до влади Віктора Януковича |
| 2014 | Переобрання | Рік Революції Гідності та початку війни на Донбасі |
Саганюк керував містом 5 термінів поспіль, що є рекордом, якого не мав жоден інший міський голова Волинської області.
Петро Данилович пробував себе й у великій політиці. Якщо на місцевих виборах він ішов як мажоритарник, то в парламентських кампаніях, за даними руху «Чесно», Саганюк був пов’язаний з «Блоком Петра Порошенка», а на початку 2000-х — з блоком «Демократична партія України — партія “Демократичний союз”». Однак депутатський мандат у Верховній Раді не став для нього головною політичною траєкторією. Мерське крісло та контроль над політичним життям Володимира стали основою його багаторічної присутності у владі.
Випробування на владну стійкість
За 22 роки на посаді Саганюку довелося пройти випробування, які для деяких українських мерів ставали фатальними: 2 революції, спробу люстрації та початок війни на Сході України. Розглянемо, як Петро Данилович впорався з кожним із них.
Дві революції та спроба усунути Саганюка від влади
Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013–2014 років перевернули політичний ландшафт України. Змінювалися президенти, урядові команди й десятки міських голів, але Саганюк залишався на посаді.
Найяскравіше владну стійкість Петра Даниловича проілюструвала спроба люстрації мера, що відбулася після Майдану. За інформацією «ВолиньPost», на призначений 27 лютого 2015 року мітинг проти Саганюка не з’явилися навіть його ініціатори. Натомість прихильники мера організували протилежну акцію, на підтримку очільника міста. Ця історія добре ілюструє, наскільки глибоко коріння його впливу вросло в місцеву громаду.
Керівництво містом, коли воно стало військовим хабом Волині
Початок російської агресії у 2014 році кинув міському голові складний виклик. Володимир був осередком єдиної на той час військової частини, що діяла в області. Через неї пройшли 3 хвилі мобілізації призовників з усієї Західної України. Постійне спілкування з військовими підрозділами та родинами загиблих спонукало Саганюка не обмежуватися допомогою на рівні міста. Він публічно заявив про намір особисто поїхати в зону АТО, щоб побачити умови, в яких перебували військові, та на власні очі оцінити ситуацію на передовій. А в травні 2017 року під час зустрічі з сім’ями полеглих захисників мер публічно попросив у них вибачення від імені керівництва держави за непоправні втрати на Сході України.
У 2014 році, коли суспільство гостро вимагало очищення влади та нових облич, Київ зробив показовий крок. Президент Петро Порошенко вручив Петру Саганюку орден «За заслуги» І ступеня. Здобувши цю відзнаку на додачу до двох попередніх, мер Володимира став повним кавалером ордена. І хоча офіційне формулювання про значний внесок у розвиток держави звучало як стандартний чиновницький штамп, його реальний підтекст був очевидним: центральна влада не збиралася відмовлятися від старих кадрів і продовжувала робити ставку на непохитний авторитет керманича Володимира.
Завершення епохи правління Саганюка
Кінець епохи багаторічного мера настав восени 2020 року. На місцевих виборах 25 жовтня Петро Саганюк зробив ризикований крок. Він балотувався від партії «Сила і Честь» одразу на 2 посади — міського голови та депутата обласної ради. Згодом аналітики назвуть це фатальною помилкою, яка призвела до розпорошення сил. Проте головний удар прийшов від давнього опонента — голови сусідньої Зарічанської громади Ігоря Пальонки, висунутого партією «За Майбутнє». Між ними роками тривав жорсткий конфлікт довкола реформи децентралізації. Саганюк прагнув приєднати приміське Заріччя до Володимира, щоб розширити межі міста. Пальонка чинив запеклий опір, відстоюючи автономію громади та побоюючись, що село перетвориться на безправну околицю.
Коли перед виборами 2020 року Заріччя все ж приєднали до Володимира в межах адмінреформи, запекле протистояння політиків перемістилось у виборчі бюлетені.
Результати голосування виявилися невтішними для Петра Саганюка.
| Кандидат | Голоси | Відсоток |
| Ігор Пальонка | 5098 | 42,0% |
| Максим Клим’юк | 2596 | 21,4% |
| Петро Саганюк | 2525 | 20,8% |
| Микола Юнак | 1228 | 10,1% |
| Олексій Панасюк | 688 | 5,7% |
Відрив переможця від тодішнього мера сягнув понад 20%. Пальонка був вибраний очільником Володимира на наступні 5 років. Першим заступником нового мера залишився Ярослав Матвійчук — чиновник, що обіймав цю позицію й за каденції Саганюка.
Чому саме тоді, а не раніше, спрацював ефект утоми виборців? Річ у тім, що кілька факторів наклалися один на інший:
- об’єднання територіальних громад перекроїло виборчу карту регіону;
- поява сильного альтернативного кандидата з управлінським досвідом;
- розпорошення голосів мера між містом і обласною радою забрало частину його ресурсу.
Жодна з цих причин окремо навряд чи зламала б систему, що вибудовувалася 2 десятиліття, — але разом вони виявилися достатніми для того, щоб Петро Данилович залишив посаду.
Петро Саганюк пішов з життя 6 серпня 2022-го, коли йому було 72 роки. Політичний спадок колишнього мера назавжди закарбувався в історії Володимира. Понад 20 років він беззмінно керував містом, зберігши вплив попри зміну кількох політичних епох і президентів.