В історії є низка трагічних сторінок, які назавжди залишаться у пам’яті майбутніх поколінь. Історія Луцька – на жаль, не виняток.
В обласному центрі Волинської області у першій половині двадцятого століття відбулося одне з найстрашніших політичних вбивств – трагедія Луцької в’язниці. У нашій статті на yes-lutsk.com.ua ми розповімо подробиці трагедії, її передумови та наслідки.
Хвиля арештів та жорстоких вбивств у історії Волині
Початок 1940 року, особливо друга половина двадцятого століття на Волині вважається одним із найтрагічніших. У той час розпочалися масштабні арешті, депортації цілими селами та жорстокі вбивства. У тюрми в нелюдські умови заарештували всіх: заможних селян, науковців, робітників, вчителів, лікарів, священнослужителів та навіть молодь і дітей. Жертвами енкаведистських вбивств та терорів ставали мирні жителі міст та сіл.
Від березня 1941 року всі в’язниці Західної України перейшли у власність та підпорядкування органів НКВС. НКВС «прославились» своїми репресивними методами, які вони застосовували від першого дня нацистського нападу на СРСР. Першими жертвами стали в’язні: їх жорстоко винищували, не даючи можливості поборотися за життя.
Репресивно-каральні органи, відступаючи, вчиняли масові розстріли населення на Заході України та у післявоєнний час намагалися приписати свої звірства гітлерівському Верхмату, або ж підрозділам українських націоналістів.
Жорстокі вбивства та репресії захопили безпосередньо і Луцьк. До міста звозили всіх «неугодних» абсолютно з різних районів Волинської області. Відповідно до архівних документів доведено, що більшість ув’язнених – патріотично налаштована молодь, активісти ОУН, священнослужителі та представники наукової інтелігенції. Для них було виділено сімдесят п’ять вагонів, щоб вивезти в Астрахань або Вологду.
Проте всі плани змінилися 22 червня 1941 року. Орієнтовно о 14:00 годині дня тюрма в Луцьку потрапила під бомбардування з німецьких літаків. Після завершення бомбардування в’язні, які увесь час перебували у стінах в’язниці, вчинили бунт. Тяжкопоранені, голодні, холодні та налякані волиняни намагались з усіх сил врятувати свої життя та втекти з місця смерті. На жаль, врятувались лише одиниці. Утікачів відразу ж наздогнали наряди Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, які безжалісно розстріляли людей на місці, або ж повертали у тюрми, де їх чекали страшні тортури та знущання.
Масштаби трагедії
Працівники НКВС у своїх доповідях начальнику тюремного відділення УНКВС зазначили, що 23 червня 1941 року у зв’язку з активними бойовими діями з в’язниці було звільнено малолітніх ув’язнених та засуджених за незначні злочини. Це всього-на-всього 84 особи. Решту в’язнів, а це майже дві тисячі осіб, було розстріляно на території в’язниці у Луцьку.
Таким жорстким терором, за свідченнями істориків, робила група працівників УНКВС під керівництвом капітана Розова, а сам наказ виконував полк військ НКВС, керівний склад та всі працівники в’язниці.
На всіх осіб, які в той час перебували у в’язницях західних регіонів України, складалися медіальні списки, відповідно до яких вони підлягали розстрілу на місці перебування. Таке рішення ухвалив народний комісар Державної безпеки СРСР Меркулов. Підставою розстрілу в’язнів був початок війни з Німеччиною.
Розстрілу підлягали не лише ті в’язні, які вчинили серйозні злочини та мали вищу міру покарання, але й ті, над якими лише розпочиналося слідство.
Жорстокі умови утримання в‘язнів
За даними з книги «Західноукраїнська трагедія 1941», у Луцькій тюрмі в’язнів утримували у нелюдських умовах. Більшовицькі кати заганяли в одну камеру понад двісті людей, загалом у в’язниці перебувало більше чотирьох тисяч осіб. Неймовірна тіснота призводила до стрімкого поширення інфекційних хвороб: багато ув’язнених померло через жорсткі умови перебування. Наглядачі в’язниці рідко коли відчиняли двері та дозволяли ув’язненим вийти на вулицю.
Відповідно до однієї з версій, одного дня наглядачі повідомили про звільнення всіх в’язнів, які були причетні до українського національного руху. Тоді вони згуртувались в одній частині подвір’я. Коли зібралося більше тисячі осіб, їх розстріляли кулеметами. Поранених добивали гранатами. У цей день, згідно з джерелами, було вбито більше двох з половиною тисяч в’язнів. Вціліти вдалося лише сорока шістьом людям. Проте їх чекала страшна доля та участь у спалюванні одягу, копанні захоронних траншеїв. Той, хто вижив, був змушений ховати своїх побратимів. Усе це відбувалося під дулами зброї та постійними знущаннями.
Історична реконструкція подій
Результати розкопок та свідчення колишнього в’язня дозволило зробити часткову реконструкцію тогочасних подій. Розстріл відбувся 23 червня 1941 року. 27 в’язнів, які вижили, були змушені викопувати ями для поховання загиблих на західному подвір’ї території тюрми. Кожен із них знав, що їх розстріляють відразу, коли вони закінчать роботи. Проте як тільки німці наступили ближче до міста, тюремне начальство та солдати відразу ж покинули територію в’язниці та втекли з Луцька. Вцілілі в’язні залишилися живими через наступ німців до міста 25 червня. Згодом німці їх відпустили додому, а яма з загиблими довгий час залишалась відкритою.
Таким чином, після пошукових робіт було виявлено об’єкт, який пов’язано з подіями «Луцької трагедії». Об’єктом була та сама яма, яку викопали в’язні, щоб поховати загиблих товаришів.
Що було потім?
Луцьк визволили від загарбників у 1944 році і тюрму знову почали використовувати за своїм призначенням. Нею керувала радянська влада аж до 1958 року.
У книзі Миколи Куделя, яка розповідає про свідчення очевидців, детально описано події, які відбувались у тюрмі у 1944 році. Багато в’язів тюрми бачили могили загиблих і стали свідком того, як енкаведисти наказала зрізати хрести-фігури з могил. Згодом їх усіх повністю знесли та заасфальтували.
Вже після 1958 року приміщення Луцької тюрми повністю перекладали під навчальний заклад. Парадоксально, але влада вирішила, що тюрма, де відбулася низка політичних злочинів, катувань та вбивств, є найкращим варіантом для облаштування нового навчального закладу у Луцьку.
До 1998 року приміщення колишньої тюрми використовувалось як музичне училище. Увесь цей період неодспівані душі та жертви страшних терорів стали чи не єдиними слухачами. Згодом училище перейшло в інше приміщення, а місце поховання жертв Луцької трагедії залишилось пусткою.
25 вересня 2001 року на місці тюрми побудували монастир Різдва Христового. Перша літургія відбулась у приміщенні 18 грудня того ж року. Для того, щоб облаштувати церкву, там виділили декілька невеликих кімнат.
Ексгумаційні роботи для виявлення кількості жертв відбулися лише восени 2009 року. Їх виконувало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля». Перед початком пошукових робіт тривали довгі дослідження та заходи, а також пошук очевидців цих страшних подій.
На жаль, багато жертв так і залишились необізнаними. Луцьк кожного року вшановує пам’ять загиблих. На сторінках історії міста назавжди залишиться страшний слід політичних вбивств.